Чому в Україні так сталося?



На Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року, у повній відповідності до норм міжнародного права, український народ підтримав Акт проголошення своєї незалежності від Російської метрополії та створення САМОСТІЙНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ – УКРАЇНИ в межах офіційних кордонів бувшої УРСР на національних територіях споконвічного проживання українського народу. Після оприлюднення результатів референдуму національну державу українського народу визнали та привітали сусідні держави, а невдовзі і більшість держав світу які захотіли встановити з нею дипломатичні відносини. 

Але Російська метрополія не мала намірів втрачати зиск від  своєї бувшої колонії і планувала продовжувати  використовувати національні території українського народу з їх ресурсним і економічним потенціалом в своїх інтересах.  Для цього їй необхідно було зруйнувати національну  державність українців. Відомо що головними ознаками державності є наявність:  нації-засновника держави – носія своїх етнічних ознак (культури, традицій, способу життя, мови, яка кладеться фундаментом в основу державної освіти в усіх національних державах світу);  заявленого і побудованого державного устрою який забезпечує спроможність держави до свого захисту від зовнішньої і внутрішньої агресії інших націй; чітко заявлених і означених в основних  державних документах (Декларації про державний суверенітет і Конституції) державних кордонів.  Тому руйнація державності починається  зі знищення цих головних  її фундаментів. Реалізацію своїх намірів  бувша метрополія почала швидко  впроваджувати через присутність своїх призначенців в усіх рівнях державного управління тодішньої УРСР. 

За планом метрополії, зразу після референдуму, український народ – перша ознака національної державності – засновник держави і її власник, мав юридично зникнути. Бо фізично знищити цей чисельно великий народ на його землі ще не вдавалося жодному режиму. Тому треба було зробити так, щоб український народ не увійшов в свій законний статус титульної державоутворюючої нації. Це давало можливість скористатися його виключними правами на утворення  національних державних органів і не давало можливості самому українському народу скористатися своєю кількісною перевагою  при утворенні національних інститутів державного управління,  які  організовують національну безпеку, вільний національний розвиток і захист прав народу власника своїх національних багатств. Зробивши одну дуже просту дію, замасковану під любов і начебто захист прав всіх народів, що жили в той час в УРСР,  вони нищать правосуб’єктність і владні повноваження українського народу, прибравши національну ознаку з національних державних реєстрів і паспортів громадян. Нація зникає як суб’єкт владних повноважень, не встигнувши навіть отямитися. Так просто у українського народу відібрали його виключні права нації-засновника держави і власника своїх національних багатств. Ті хто це ініціював добре розуміли, що коли немає законного юридичного власника дому, то на нього може претендувати будь-хто і виносити з нього все що заманеться та й сам дім можна розносити по цеглинам.  

Більше того, сьогодні юридично ні українців, ні  українського народу, ні нації-засновника  немає в безнаціональній квазі-незалежній демократичній республіці, що була псевдоутворена (утворена в незаконний спосіб, не за правилами державотворення)  Постановою Президії Верховної Ради УРСР № 1442-12 від 26.08.1991 зверненням до юридично неіснуючих, на  той час, “громадян України всіх національностей”, ще до проведення всеукраїнського референдуму.  Тоді юридично у всіх жителів УРСР, що були громадянами СРСР, після розпаду Союзу як держави, припинилося їх громадянство. А Українська Радянська Соціалістична Республіка в той час була державою з обмеженим державним суверенітетом, яка була частиною єдиної держави СРСР, і не мала своїх громадян. Тоді виникає риторичне питання до кого ж було звернення Президії ВР УРСР з закликом визнати Незалежну Демократичну Республіку – державою  110  народів? Ця дія була першим свідомим кроком представників Російської метрополії, які в той час керували ВР УРСР через її Президію, проти національної державності українського народу з руйнівними  наслідками для процесу національного  державотворення.  Фактично тільки у нас з вами, етнічних українців, які давно усвідомлювали себе єдиним народом, за всіма міжнародними пактами  виникало, право мати  свою національну державу. За тими ж міжнародними правилами кожна етнічна спільнота, що усвідомила себе єдиним народом, має право мати тільки одну національну територію і одну національну державу. Тому тільки український етнос, який  складав і складає більшість, активно проявлявся через національно-визвольний Рух, здійснюючи тиск на ВР УРСР і її Президію,  змусивши їх 16 липня 1990 року прийняти  Декларацію “Про державний суверенітет” в якій задекларував про  самовизначення української нації, чітко окреслив державні кордони і визначив державний устрій, мав право провести  національний референдум і юридично або повернутися до своєї попередньої національної державності або створити нову національну державу, що він і зробив 1 грудня 1991 року. За логікою і правилами державотворення народ який утворив свою національну державу мав першим вступити з нею у правові відносини, ввійшовши в статус нації-засновника держави, утворити собою інститут громадянства, органи державного управління усіх рівнів і гілок влади за означеним (задекларованим)  державним устроєм. На території нової держави повинні були припинити свою діяльність державні органи попередніх будь яких держав і утворень та інститути їх державного управління.

Всього цього не відбулося.Використовуючи неякісну політичну освіту українського народу, який довготривалий час був в колоніальній залежності, фактори руйнівної асиміляції та  юридичну відсутність  українського народу в правовому державному просторі відбулося захоплення державного простору українського народу органами і інститутами квазі-держави якій дали назву Незалежної Демократичної Республіки, залишивши всі органи державного управління які утворювалися  Російською метрополією,  ще в УРСР.  Так була зруйнована ще одна ознака  державності  – заявлений державний устрій.

Про те, як почали руйнувати третю ознаку державності, анексуючи державні території, штучно активуючи сецесійні процеси на державній території, змінюючи її  кордони не має сенсу писати, бо вони очевидні для всіх нас і для всієї світової спільноти.

Українці, озирніться навкруги!  За нашої юридичної відсутності власність українського народу приватизацією була передана в руки обмеженого кола приватних осіб. Ці кола, контрольовані колишньою метрополією, розжирівшись на національних багатствах українського народу, перетворилися на корумповані олігархічно-кланові угрупування які захопили всі органи державної влади “Незалежної демократичної республіки” на національних територіях Самостійної Української Держави – України – національної держави українського народу. 

Наш дім грабують, нас самих вбивають, виганяють за межі держави наших дітей жебрачити в чужих землях, вже зібралися, поки ми не отямилися, розпродати нашу землю, щоб потім нашим нащадкам сказати, що вони законно нею володіють.  Чим більше нас виїде за межі своєї національної території, загине у невизнаній війною війні, психічно і фізично покалічиться, помре від інфарктів і стресів, тим легше буде національні території українського народу розділити між собою і продовжити їх пограбування.

Та ми переконані,  український народ може вирішити всі найскладніші питання і виклики що стоять перед ним! 

Що робити кожному українцю? Що робити колективно всьому українському народу? Як діяти? Навіщо? Що це вирішить?  Переходь в розділ КОНЦЕПЦІЯ, а потім до дій.



Залишити відповідь