Чому в Україні так сталося?



На Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року, у повній відповідності до норм міжнародного права, український народ підтримав Акт проголошення своєї незалежності від Російської метрополії та створення САМОСТІЙНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ – УКРАЇНИ в межах офіційних кордонів бувшої УРСР на національних територіях споконвічного проживання українського народу. Після оприлюднення результатів референдуму національну державу українського народу визнали та привітали сусідні держави, а невдовзі і більшість держав світу які захотіли встановити з нею дипломатичні відносини. 

Але Російська метрополія не мала намірів втрачати зиск від  своєї бувшої колонії і планувала продовжувати  використовувати національні території українського народу з їх ресурсним і економічним потенціалом в своїх інтересах.  Для цього їй необхідно було зруйнувати національну  державність українців. Відомо що головними ознаками державності є наявність:  нації-засновника держави – носія своїх етнічних ознак (культури, традицій, способу життя, мови, яка кладеться фундаментом в основу державної освіти в усіх національних державах світу);  заявленого і побудованого державного устрою який забезпечує спроможність держави до свого захисту від зовнішньої і внутрішньої агресії інших націй; чітко заявлених і означених в основних  державних документах (Декларації про державний суверенітет і Конституції) державних кордонів.  Тому руйнація державності починається  зі знищення цих головних  її фундаментів. Реалізацію своїх намірів  бувша метрополія почала швидко  впроваджувати через присутність своїх призначенців в усіх рівнях державного управління тодішньої УРСР. 

За планом метрополії, зразу після референдуму, український народ – перша ознака національної державності – засновник держави і її власник, мав юридично зникнути. Бо фізично знищити цей чисельно великий народ на його землі ще не вдавалося жодному режиму. Тому треба було зробити так, щоб український народ не увійшов в свій законний статус титульної державоутворюючої нації. Це давало можливість скористатися його виключними правами на утворення  національних державних органів і не давало можливості самому українському народу скористатися своєю кількісною перевагою  при утворенні національних інститутів державного управління,  які  організовують національну безпеку, вільний національний розвиток і захист прав народу власника своїх національних багатств. Зробивши одну дуже просту дію, замасковану під любов і начебто захист прав всіх народів, що жили в той час в УРСР,  вони нищать правосуб’єктність і владні повноваження українського народу, прибравши національну ознаку з національних державних реєстрів і паспортів громадян. Нація зникає як суб’єкт владних повноважень, не встигнувши навіть отямитися. Так просто у українського народу відібрали його виключні права нації-засновника держави і власника своїх національних багатств. Ті хто це ініціював добре розуміли, що коли немає законного юридичного власника дому, то на нього може претендувати будь-хто і виносити з нього все що заманеться та й сам дім можна розносити по цеглинам.  

Більше того, сьогодні юридично ні українців, ні  українського народу, ні нації-засновника  немає в безнаціональній квазі-незалежній демократичній республіці, що була псевдоутворена (утворена в незаконний спосіб, не за правилами державотворення)  Постановою Президії Верховної Ради УРСР № 1442-12 від 26.08.1991 зверненням до юридично неіснуючих, на  той час, “громадян України всіх національностей”, ще до проведення всеукраїнського референдуму.  Тоді юридично у всіх жителів УРСР, що були громадянами СРСР, після розпаду Союзу як держави, припинилося їх громадянство. А Українська Радянська Соціалістична Республіка в той час була державою з обмеженим державним суверенітетом, яка була частиною єдиної держави СРСР, і не мала своїх громадян. Тоді виникає риторичне питання до кого ж було звернення Президії ВР УРСР з закликом визнати Незалежну Демократичну Республіку – державою  110  народів? Ця дія була першим свідомим кроком представників Російської метрополії, які в той час керували ВР УРСР через її Президію, проти національної державності українського народу з руйнівними  наслідками для процесу національного  державотворення.  Фактично тільки у нас з вами, етнічних українців, які давно усвідомлювали себе єдиним народом, за всіма міжнародними пактами  виникало, право мати  свою національну державу. За тими ж міжнародними правилами кожна етнічна спільнота, що усвідомила себе єдиним народом, має право мати тільки одну національну територію і одну національну державу. Тому тільки український етнос, який  складав і складає більшість, активно проявлявся через національно-визвольний Рух, здійснюючи тиск на ВР УРСР і її Президію,  змусивши їх 16 липня 1990 року прийняти  Декларацію “Про державний суверенітет” в якій задекларував про  самовизначення української нації, чітко окреслив державні кордони і визначив державний устрій, мав право провести  національний референдум і юридично або повернутися до своєї попередньої національної державності або створити нову національну державу, що він і зробив 1 грудня 1991 року. За логікою і правилами державотворення народ який утворив свою національну державу мав першим вступити з нею у правові відносини, ввійшовши в статус нації-засновника держави, утворити собою інститут громадянства, органи державного управління усіх рівнів і гілок влади за означеним (задекларованим)  державним устроєм. На території нової держави повинні були припинити свою діяльність державні органи попередніх будь яких держав і утворень та інститути їх державного управління.

Всього цього не відбулося.Використовуючи неякісну політичну освіту українського народу, який довготривалий час був в колоніальній залежності, фактори руйнівної асиміляції та  юридичну відсутність  українського народу в правовому державному просторі відбулося захоплення державного простору українського народу органами і інститутами квазі-держави якій дали назву Незалежної Демократичної Республіки, залишивши всі органи державного управління які утворювалися  Російською метрополією,  ще в УРСР.  Так була зруйнована ще одна ознака  державності  – заявлений державний устрій.

Про те, як почали руйнувати третю ознаку державності, анексуючи державні території, штучно активуючи сецесійні процеси на державній території, змінюючи її  кордони не має сенсу писати, бо вони очевидні для всіх нас і для всієї світової спільноти.

Українці, озирніться навкруги!  За нашої юридичної відсутності власність українського народу приватизацією була передана в руки обмеженого кола приватних осіб. Ці кола, контрольовані колишньою метрополією, розжирівшись на національних багатствах українського народу, перетворилися на корумповані олігархічно-кланові угрупування які захопили всі органи державної влади “Незалежної демократичної республіки” на національних територіях Самостійної Української Держави – України – національної держави українського народу. 

Наш дім грабують, нас самих вбивають, виганяють за межі держави наших дітей жебрачити в чужих землях, вже зібралися, поки ми не отямилися, розпродати нашу землю, щоб потім нашим нащадкам сказати, що вони законно нею володіють.  Чим більше нас виїде за межі своєї національної території, загине у невизнаній війною війні, психічно і фізично покалічиться, помре від інфарктів і стресів, тим легше буде національні території українського народу розділити між собою і продовжити їх пограбування.

Та ми переконані,  український народ може вирішити всі найскладніші питання і виклики що стоять перед ним! 

Що робити кожному українцю? Що робити колективно всьому українському народу? Як діяти? Навіщо? Що це вирішить?  Переходь в розділ КОНЦЕПЦІЯ, а потім до дій.



Виходить що юридично українського народу начебто і не існує ніде?



Так. Але це не добре і не погано. В українського народу з’явилася можливість відродитися в своїй давно існуючій і законно утвореній Самостійній Українській Державі – Україні. Нам немає сенсу добиватися свого національного визначення і внесення національної ознаки в паспорти, які нам видали незаконні  «державні» органи. Уявіть собі, що всі українці вже не тільки юридично, а і фактично зникають з «незалежної демократичної республіки» і виникають юридично і фактично в своїй національній державі, як її засновники та власники, які собою ж її і утворюють.



Хіба такі органи могли працювати в інтересах українського народу?



Ні, не могли. Вони і не ставили собі таких цілей, а почали грабувати і досі грабують наш дім, вбивають і виганяють за його межі наших дітей, збираються, поки ще ми не отямилися, розпродати нашу землю і сказати потім нашим нащадкам, що законно нею володіють. Як начебто зараз вони законно володіють, управляють і розпоряджаються нашим майном і ресурсами. А наша з вами національна держава юридично і фактично утворена українським народом стоїть без нас не побудована нами.



Чому старі методи впливу на владу не діють?



Тому що світ і ситуація в самій Україні змінилися. Старі методи впливу на владу, яка діє проти інтересів народу, вже неефективні. Проти них, щоб не повторилися 90-91 роки, коли український народ наблизився настільки до своєї дійсної незалежності під тиском національно-визвольного руху, що навіть органи, сформовані колонізатором змушені були прийняти Декларацію про державний суверенітет, Акт проголошення незалежності та створення Самостійної Української Держави, і винести ці питання на Всеукраїнський референдум, давно прийняті міри. Тому старі протестні акції, майдани, петиції та й будь-які інші апеляції до органів державної влади не принесуть бажаного результату.



Так невже все так погано і не можна нічого змінити?



Те що зараз погано, не означає, що не можна нічого змінити. Поки ще можна. Більше того, зараз саме той час, коли це необхідно зробити. Але для цього нам, українському народу, потрібно перестати ходити по колу, намагаючись грати у вибори, щоб провести у Верховну Раду чи в органи місцевого самоврядування якомога більше патріотів українців. Це не змінить саму систему і не поліпшить стан самого народу, не захистить український народ і представників інших народів, що живуть поряд, від свавілля олігархів-бандитів і зовнішніх агресорів. Час і стан, в якому ми всі опинилися, вимагає від народу, як суб’єкту(носія влади), нових здібностей, головною з яких є здібність мислити і діяти по-новому.



Хто може завадити цим руйнівним процесам що йдуть в Україні?



Єдиний хто може стати на заваді і припинити будь які руйнівні процеси це засновник держави – український народ – нація яка має право на життя і право власності на свою землю і державу. Їй необхідно консолідуватись та об’єднати навколо себе національні меншини і корінні народи, які хочуть мирно жити і розвиватись поряд з українцями. Самі національні меншини не є ворогами українського народу, бо вони є такими ж заручниками ненаситної жадібності олігархічних кланів які метрополія цілеспрямовано формувала в Україні. Саме вони – олігархічні клани, які мають підтримку ззовні, знаходячись у органах управління державою, ініціюють та формують процеси знищення українського народу. Нація, яка сьогодні складає більшість та яка, не дай Боже, зможе консолідуватись і протипоставити їм рівну, а разом з корінними народами і національними меншинами ще й міцнішу за них силу, є реальною загрозою. Українці з неякісною освітою, пограбовані і голодні, розпорошені по політичним партіям, громадським рухам та формуванням, дезорієнтовані і спрямовані тільки на протестні акції, їм здавалися легкою здобиччю, однак Майдан показав інше. Тому, щоб уберегти себе від непередбачуваності при перерозподілі України, була розв’язана ця війна. Український народ став мішенню хижаків, які вийшли на полювання. Їхньою здобиччю мають бути жирні шматки української землі та її надра.

Тут ми відповіли не тільки на попереднє запитання, а й на декілька ще: чому точиться війна?, кому вона вигідна?, чому для українського народу ця війна не на життя, а до його повної смерті?



Чому ж за роки незалежності в Україні стало тільки гірше?



Тому що в Україні всі ці роки точилася таємна, для більшості невидима, гібридна, а зараз вже відверта, війна бувшої метрополії за право використовувати багатства українців на свою користь. Їй вдалося це реалізувати, залишивши в управлінні «незалежної» держави своїх керманичів, які прибрали спочатку український народ як суб’єкт права і влади, не даючи нації навіть усвідомити себе засновником і власником своєї держави, шляхом виключення з паспортів національної ознаки. Потім у відсутність нації-власника, «приватизацією», роздаючи українцям папірці, а своїм «червоним директорам» віддаючи права власності на весь промисловий економічний потенціал країни, вони пограбували український народ повністю. В боротьбу за українські багатства включилися і інші нації-клани, що сформувалися в Україні з числа окремих національних меншин при таємній підтримці їх держав. У відсутність нації-власника національних багатств, почалася боротьба між зацікавленими сторонами вже за основний ресурс українського народу – багатющу українську землю.

Захопивши владу в органах управління Україною, кожен з них намагається прийняти рішення на свою користь або домовитись між собою, хто якою частиною української землі буде володіти. Перед нашими очима в повноті розгортається театр перерозподілу українських земель.



Так що тепер в Україні почнуться етнічні чистки?



Упереджуючи будь-які заяви щодо нацизму, фашизму та інших ярликів, які будуть намагатися навішати всім українцям противники існування нашої національної держави, заявляємо, що українці не нападають і не збираються нападати на сусідні держави, ми не влаштовуємо і не збираємося влаштовувати етнічні чистки на території своєї держави. Ми реалізуємо своє право і більше того, обов’язок, зберігати себе як український народ, унікальну етнічну спільноту, зберігаючи етнічне різноманіття світу у відповідності до задуму Творця Всесвіту.



Чому саме українці, а як же інші етноси?



Кожному народу Творець(або Природа, хто як розуміє згідно свого світогляду) дав свою землю і відділив  народи один від одного для розвитку і збереження етнічної різноманітності, а відповідно і краси цього природного світу. Тому кожен народ бажає зберегти себе, свою мову, культуру, свій шлях розвитку, своїх нащадків і те місце, де у нього буде зберігатись така можливість. Державність це сучасна форма організації світу, яка виникла від цієї потреби народів захистити себе один від одного і створити безпечні умови для свого життя і розвитку. Прагнення українців відповідають прагненням будь-якого народу щодо реалізації свого права на своє національне буття. Сьогодні це право закріплене міжнародним законодавством, яке виникло з появою Організації Об’єднаних Націй.



До чого ми прагнемо?



Ми прагнемо, щоб Україна розквітла і стала місцем  де кожна народжена в ній людина могла б вільно розвивати свій потенціал, досягаючи стану  щастя і задоволення від свого буття.

Ми ставимо амбітну мету – за 30 років змінити Україну. Зробити її країною з найкомфортнішими умовами проживання, найбагатшим населенням та найпотужнішим сучасним інтелектуальним і економічним потенціалом, в яку б повернулися українці з усього світу, щоб здійснити свої мрії і мрії своїх батьків.